Сподівались на місяць-другий, а чекають уже понад сім років.

У Львові під стінами Ратуші відбулася акція родин, зниклих безвісти на війні. Матері, які плекають надію на повернення своїх дітей з фронту вирішили нагадати місцевій владі й громаді про себе та вкотре попросити про підтримку і допомогу.

Сергієві Корначу, коли почалася війна, було 25. Першого серпня у складі десантно-штурмової вісімдесятки він поїхав на Схід.

А рівно за місяць під Щастям на Луганщині хлопець потрапив у бій, після якого рідні його більше не бачили і не чули.

Мамі Сергія пані Галині віддали тіло для поховання, але жінка переконана, що це не її син.

“Всі ми з мами прийшли сюди, щоб Верховна Рада і всі ради звернули на нас уваги. Наших дітей треба шукати. Бо закон не діє і наших дітей ніхто не шукає”, – каже жінка.

Сьомий рік чекає сина з війни і пані Зоя. Сергій Жук зник зі зв’язку після подій в Ілловайську. Як і пані Галині пані Зої також віддали тіло для поховання. Але двічі не співпали аналізи ДНК. Тому жінка вкотре прийшла на акцію, щоб нагадати суспільству про свою проблему.

Моєму синові на той час було 25 років. Нам тіло хоронити 35-37 років. І ріст тіла вищий, і зуби вставні. А в мого сина всі свої зуби були. Ми впевнені, що тіло нам дали чуже. Зруйновано життя моє, моєї внучки, моєї невістки”.

Щоб звернути на себе увагу сімї зниклих безвісти на війні об’єднались в організацію Надія. На сьогодні в ній 120 родин. Пані Людмила Ватаманюк – найстарша із мам. Війна забрала у неї сина Сергія. Каже, на початку їй обіцяли, що його відшукають за місяць. А пішов уже сьомий рік.

“Перший раз стояли 28 листопада на Майдані. Кажуть, ну до Нового року повинні їх поміняти. Боже, так довго, цілий місяць чекати. А тут же я навіть не думала, що я витримаю це”.

Родичі зниклих безвісти вже всьоме організовують такі як сьогоднішня акція у Львові. Найбільше чого просять – зустрічі з Президентом й Прем’єром і розблокування роботи державної комісії з питань осіб, які зникли за особливих обставин.