Щорічно 13 грудня українці святкують день Андрія Первозванного. Традиційно українська молодь у ніч проти нього збиралася на вечорниці.

На каблучках,  нитках, голках, ланцюжках… Перекидати-переставляти чобітки, пускати півня, кусати Калиту – це лише невеликий  перелік тих ворожінь, яким із давніх-давен займаються українські юнаки та дівчата у ніч із 12 на 13 січня. Із нетерпінням цього свята чекає і Анжеліка.

«Це привід побачитися із подругами, з якими давно не бачилися. Гарно провести час, посміятися.»  

Проте, каже Анжеліка, ще жодне із ворожінь не здійснилося. Тим часом Ярині пощастило:

«Дівчата мені розповіли, що треба під подушку покласти на один папірець менше, ніж дата твого народження. Оскільки я народжена 1 числа, то мені під подушку треба було покласти 31 папірець з іменами чоловіків. Поклала. Вранці витягла – там Андрій. Я на той момент не знала жодного Андрія, але через 10 років вийшла заміж саме за Андрія.»

Народні обряди та забавлянки молоді походять ще від дохристиянського свята Калити. Частина з них живе й по сьогодні.

«Ворожіння-це був спосіб для дівчини бодай одним оком зазирнути у майбутнє,» – розповідає етнологиня Леся Горошко-Погорецька.

Незважаючи на любов українок до ворожінь, слід зауважити, що церква завжди була проти і засуджувала такі розваги.

«Якщо ми віримо у любов, а подружжя складається із принципу любові. Якщо ми віримо у те, що людей єднає Бог, то ми маємо звертатися саме до Бога. А всякі ворожіння – то від диявола,» –  пояснює священник Юстин Бойко.

Отож, чи вірити і ворожити – вирішувати вам. Однак підходьте до цього відповідально.