У святковій програмі “Інший погляд” Ольга Телипська зібрала унікальні різдвяні традиції. Розпитала про звичаї та ритуали у своїх колег з телеканалу ПЕРШИЙ ЗАХІДНИЙ та радіо ПЕРШЕ.
Разом з журналісткою телеканалу Мариною Пітиляк мандруємо на Косівщину.
“Найважливіше приїхати на Святвечір та Різдво, тому що дім кличе саме на ці свята. Коли разом вся родина, то і молитва сильніша і колядка сильніша”.
Найбільше традицій у гуцулів пов’язано саме зі святвечором. Газдиня (господиня) ще напередодні робить заготовки для вечері: замочує квасолю, шушениці (узвар), шушені (сушені) гриби.
6 січня вранці газда (господар) запалює “живу ватру”. Вогонь, на якому готує всі страви газдиня, і який не можна гасити до вечора. Всередині хати порається газдиня, а газда на дворі. Він має помити всю худобу, нарубати дрова…
“Коли ж сідати за стіл? У давнину виходив газда, стріляв з пістоля, і вся округа чула, що час вбирати нове лудіння, вбирю (одяг, – ред), і час сідати до вечері. Але не зразу всі сідали за стіл. Газда мав окурити ладаном хату довкола. Для чого це робити? Для того, аби звірі з лісу не приходили до хати і не чіпали маржину (худобу, – ред).”
До святвечірнього столу готують 12 страв, хоча у деяких селах – 9. Серед традиційних наїдків – кобилИ (велика фасоля). Її готують разом зі замоченими сушеними сливками та узваром. За консистенцією нагадує суп. Ще одна страва – квашений білий буряк з сушеними грибами, приправлений оцтом, олією і часником. І не обійтись гуцулам без голубців з квашеної капусти, начинених кукурудзяною крупою та сушеними грибами. “Вони такі маленькі, як мізинчики”.
Вечеря починається з молитви і віншування, а вже потім кутя. Колись готували дзьобанку (пшениця з медом). При сервіруванні столу обов’язково треба поставити тарілку “для померлих”. Вставати зі столу можна тільки тоді, коли всі повечеряють, а щоб знову повернутись, треба “здути” з лавки, “бо, кажуть, на цьому місці могла сидіти душа, і ми могли її придавити”.
Після вечері сусіди приносять один до одного “мисочки” з святвечірніми наїдками. Це ще одна традиція вшанування пам’яті покійних родичів. Також є звичай колядувати навіть біля тих хатів, у яких ніхто вже не живе. “Я вірю в те, що, навіть, коли людина помирає, то її душа залишається в домі. І коли та самотня хата почує колядку, то вона трошки звеселиться, і мені від того веселіше стає”.
6 січня колядують діти, а 7 січня – дорослі. По 30-50 людей збирається колядувати “від церкви” і ходять від хати до хати. Головний у коляді – Береза, він збирає гроші. Люди готуються прийняти тих 40 людей, а не впускати коляду не можна.
“Я дуже люблю сам процес приготування до святвечора. Коли моя бабуся ще була жива, то ми разом ліпили вареники, готували кутю… У цей день не можна сваритись. Такий процес об’єднання родини.”
Фото: умовне
