Різдво – це завжди щось дуже особливе, сімейне та затишне. Напередодні вся сім`я збирається за святою вечерею, колядує і насолоджується святковим настроєм. Кожен з нас знає, як святкують Різдво та Святвечір зараз, у кожної родини є вже й свої традиції та звичаї. А колись все було трішки по-іншому…колись – це понад 50 років тому. Тож як було тоді? Ми дізнавалися у доглядачки хатинки Шевченківського гаю.
Пані Марія – доглядає хатину Лемківського регіону, але сама вона з Яворівського району Львівської області. Їй 72 роки, і ця жінка дуже добре пам`ятає усі звичаї святкування Різдва у рідному селі. Цим вона поділилася і з нами.
Перш за все, у Святвечір мама пані Марії ставила під стіл і на стіл солому, як символ того, що Христос народився у сіні. І обов`язково мав бути дідух та ялинка. Потім вся сім`я зносила на стіл страви, запалювали свічку і разом молилися. А тоді вже, о 7-8 годині, коли сходила перша зоря, сідали вечеряти.
Страв було багато, розповідає пані Марія:
“Перша найважливіша страва – це кутя. А далі і капуста з квасолею, вареники з капустою, картопля з грибами, голубці пісні, підливка грибна, борщ з вушками, узвар. Це все дуже смачно”.
І як же без коляди на Святвечір. Каже пані Марія, що до 12 години ночі колядували точно, бо це – особлива частина свята:
“Коли наставала вечеря, приходили наші сусіди 15-20 людей і ми йшли колядувати з хати до хати, і ще був акордеон. Найулюбленіша колядка, яку і до нині співають – це Бог Предвічний. Також Нова радість стала і Бог ся Рождає”.
Обов`язковим звичаєм після святої вечері було зв`язати всі ложки, якими їли, до купи соломою, для того, щоб сім`я була завжди мирною та дружньою. Також у той вечір соломою обв`язували яблуні на городі, щоб вони давали гарний урожай. А хтось міг і на цій соломі залишитись спати. продовжує пані Марія.
“А потім ще мама каже: «Всі на коліна і по соломі квокати, щоб кури неслися. І хто хотів то вже й спав на соломі до ранку”, – продовжує пані Марія.
Такі традиції безумовно додають ще більше свята та тепла. Але зараз їх вже мало де дотримуються. Пані Марія каже, що ці всі знання дуже важливо берегти, треба аби людей хтось повчав:
“Традицій колись було дуже багато. Тепер як ми приїжджаємо в село, цього немає. Хіба що десь глибоко на Яворівщині ще можуть бути. Треба було все завжди записувати, треба, щоб хтось повчав, щоб був якийсь громадський діяч і займався цим”.
Вчіть своїх дітей, внуків, близьких берегти наші звичаї та культуру, не забувати, а навпаки передавати наступним поколінням. Адже це те, що нас єднає, що нагадує нам, хто ми є.
Марта Занюк
