Олена Баран за спеціальністю викладачка англійської мови. Свого часу взялась опікуватись безпритульними тваринами, прилаштовувала їх, працювала у собачих притулках. Потім як волонтер доєдналася до ГО “Відкриті клітки. Україна”. В результаті,  змінила спеціалізацію і роботу. Тепер вона координує волонтерів у цій організації. У програмі “Люди” Олена Баран розповіла про найдивніші питання до зоозахисників  і найемоційніші моменти у роботі.

Ти працювала викладачкою англійської мови, але зоозахист був і раніше складовою твого життя. Як вирішила цим займатися?

Це довгий шлях, який почався з дитинства: коли бачила, як діти в дворі знущаються з тварин, то мені вже тоді це не подобалося. Я тягала додому різних пташок, у мене була собака, яку я дуже любила. Очевидно, це тоді не був зоозахист. Також, років у 10-11, я задумалася над вегетаріанством, але в дитинстві складно було на це перейти. Вегетаріанкою я стала десь до 20 років. Це, напевно, був перший крок, бо якщо плануєш когось захищати, було б добре перестати їх їсти для початку. Хоча, насправді, не всі зоозахисники вегетаріанці і це окей. 

Я почала займатися домашніми тваринами, у мене було декілька поїздок у собачі притулки. Я їх фотографувала і сама взяла собі двох безпритульних собак, постійно брала когось на перетримку. Це було тим, що мені подобається, назвемо це хобі. Я не вважаю це вагомим внеском у життя тварин на планеті, але дуже поважаю людей, які займаються безпритульними тваринами. Я хаотично цим займалася, без чіткого графіку. Потім почалася війна, мій фокус дещо змістився. 

Років 2,5 тому я наштовхнулася на оголошення, що у Львові шукатимуть волонтерів в організацію “Відкриті клітки”. Я про неї чула давно. Це польська організація. Коли я була студенткою, бачила відео з їхніх акцій і вони мене вразили щирістю. Це була акція на захист хутряних тварин, де дівчина стояла з трупом тваринки і плакала. Ці кадри потім облетіли всю планету.

Є люди, які просто не шкодять тваринам, є такі які прилаштовують їх в добрі руки, є ті, хто поширює пости і петиції, ті, хто приходить на акції, а є такі, які створюють організації і систематично цим займаються. Хто для тебе зоозахисник?

Всі люди, які відчувають, що права тварин порушуються і якось їх захищають – всі зоозахисники. 

З волонтера ГО “Відкриті клітки” ти стала працівником, який координує роботу волонтерів?

Так, трохи більше двох років я була волонтеркою у цій організації, займаючись своєю основною роботою. Я писала статті, координувала волонтерів, розбиралася, що до чого, чому саме такі методи є основними в організації. Коли з’явилася можливість влаштуватися на роботу, я зрозуміла, що це та зміна, яку потрібно робити зараз або ніколи. 

У яких країнах є ця організація?

Ми зараз знаходимося в дев’яти країнах. Вони час від часу змінюються. Наприклад, Білорусь перестала бути частиною “Відкритих кліток” у зв’язку з подіями в їхній країні – волонтери просто не можуть робити свою роботу. ГО “Відкриті клітки” була створена в Україні у 2017-му році в межах міжнародної ініціативи з захисту прав тварин, що перебувають на промислових фермах. «Відкриті клітки. Україна» є частиною міжнародної організації Anima International. Ми боремось за права сільськогосподарських тварин, а також за право споживачів мати доступ до інформації про умови їх утримання.

У чому суть “Відкритих кліток?

У якийсь момент я зрозуміла, що усі тварини (незалежно від того, чи вони живуть на наших подушках, чи на фермах) відчувають біль, емоції… Наприклад, свиня за рівнем інтелекту значно вище за собаку, але ставлення суспільства зовсім різне. Кількість фермерських тварин, які страждають, значно перевищує кількість усіх інших знедолених тварин на планеті. Фермерські тварини – найбільша група істот на землі і вони найбільше страждають. Ми, намагаючись бути ефективними, обрали шлях покращення добробуту фермерських тварин, а наша кінцева мета – світ, позбавлений від страждання тварин.

Зоозахисники чомусь багатьма сприймаються як якісь дивні люди. І мені здається, що часто вас не сприймають серйозно. Ти навіть колись говорила, що 90% людей не погоджуються із зоозахисниками. Чи бачиш зміни у ставленні до зоозахисників і загалом до прав тварин в Україні? 

Вважаю, що всі зміни, які відбуваються – позитивні. Напевно, цифра у 90% – це про кількість людей, які або про це не задумуються, або не уявляють себе у світі, де ми не вживаємо в їжу тварин. Ми щодня намагаємося пояснити, що життя без використання тварин (в їжу, для одягу) – нічим не гірше, а іноді й краще, ніж навпаки.

Людина ж за природою м’ясоїд. До того ж, не ходитимеш вулицями і за руку кожному не пояснюватимеш, що гірше, а що краще. Які є методи впливу на людей (щоб не викликати зворотної реакції і нерозуміння)?  

Основний метод, не тільки в зоозахисті, а й в будь-якій громадській діяльності – це освіта. Люди, які отримують інформацію: перевірену, наукову, з різних джерел – можуть самі робити висновки. Це те, чим ми займаємося. Сіяти зернята сумніву і змушувати думати – це основне. Ми розповідаємо і про рослинне харчування. Наука визнає, що всі: спортсмени, діти, вагітні, старші люди – можуть вживати рослинне харчування. Дієта полягає не у тому, звідки ви берете білок, а як ви комбінуєте своє харчування. Це той стереотип, який найпоширеніший і з яким найважче боротися. 

Одне з найпоширеніших запитань до захисників тварин: “Чому ти вирішила допомагати саме тваринам, а не людям?” Коли в тебе запитують, як ти відповідаєш?

“Обожнюю” ці генератори “краще б ти…” Допомагаєш армії – краще б допомагала дітям, допомагаєш дітям – краще б допомагала старим… Я звикла, що завжди будуть люди, яким все не подобається. Тварини – це найбільша група істот, які відчувають біль і емоції, і які страждають, бо найменш захищені. Дуже багато організацій, які допомагають людям і дуже мало, які допомагають тваринам. Ще менше тих, які допомагають фермерським тваринам. Я бачу проблему і бачу, як можу її вирішувати . 

Як визначити пріоритети? Тобі ж не стало байдуже до інших тварин, які страждають?

Ми живемо в неідеальному світі, де дуже багато людей і тварин страждає. Розірватися на всіх неможливо. Кожен, хто хоче, обирає для себе фокус. Я розумію, що якщо хтось збирає гроші на лікування собаки, наприклад, на це відреагує більше людей, ніж на ферму у 30 км від Львова, де сотні тварин живуть у стражданнях. Їхнє життя від народження до смерті – суцільне страждання. 

Якщо весь час думати про всіх знедолених, яким ти не можеш допомогти, навалюється страшна туга і бентега, хочеться звалити на Марс. Але ми залишаємося тут і треба збирати себе до купи і працювати.

Які проекти ви втілювали і якими ти найбільше пишаєшся?

Цього року “Відкриті клітки. Україна” зняли фільм “Норкотрафік”. Цей фільм наразі переглянуло більше 110 тис людей. Його знімали на фермах в Україні. Ми показуємо жахливі умови на цих фермах. Норка – це хижий звір і їй треба багато місця, а вони живуть в маленьких клітках і гризуть себе, вмирають. Також показали, як це впливає на екологію прилеглих територій, що про це думають люди, які живуть біля цих ферм. Одним з аргументів цих хутровиків є, мовляв “ми ж забезпечуємо робочі місця”, а насправді той руйнівний вплив на екологію, які спричиняють будь-які ферми – катастрофічний. 

Ще одна річ, якою ми пишаємося – прийнятий закон 2351 – пакет змін до законів України щодо покращення добробуту тварин у різних сферах. Це велика перемога для всього зоозахисту і загалом для країни. Наприклад, цей закон забороняє регуляцію чисельності безпритульних тварин методом евтаназії (тобто, вбивством), стосується фотографування з тваринами. Цей законопроект вніс зміни щодо покращення умов фермерських тварин, зокрема, є заборона вирощування гусей та качок для фуагра (примусове вигодовування тварин). Наше відео з таких ферм не стільки сколихнуло Україну, як світ: в Нью-Йорку відмовилися від продажу фуагри, призвело до багатьох протестів в Європі. 

Що робити, якщо бачиш фотографування з тваринами?

Якщо ти бачиш інше законопорушення – постаратися затримати і викликати поліцію. Те саме треба робити і по відношенню до тварин. Дуже важливо прослідкувати, щоб поліція відкрила справу. Ми проводили навіть тренінги для поліції, що вони мають робити, коли бачать жорстокість щодо тварин. Насправді, людям, яких ніби-то мало обходять тварини, важливо жити у суспільстві, де немає жорстокості. Бо ті, хто знущається над тваринами, рано чи пізно  перемкнуться на людей. Європейська поліція, якщо бачить знущання над тваринами від когось, обов’язково зверне увагу на тих, хто поряд – дітей, дружин, батьків…

Які міфи існують про зоозахисників?

Чомусь люди думають, що якщо ми любимо тварин то ненавидимо людей. Але ж, люди – теж тварини.

Що тебе дратує чи обурює в зоозахисті?

Певна незлагодженість між самими зоозахисними організаціями. Було б класно, якби ми більше речей робили разом. 

Колись ти сказала таку фразу: “Якщо ти не дивишся відео з жорстоким поводженням над тваринами, це не означає, що його немає”. Я не можу дивитися такі відео і розумію. наскільки емоційно важка твоя робота. ЯК ти справляєшся з вигоранням?

Дійсно, відео з ферм або просто з жорстокістю щодо тварин – дуже важкі. Їх не можна показувати без попередження. Розуміння того, що відбувається повинно викликати не негативні емоції в чистому вигляді, а бажання це змінити.  Саме тому ми поширюємо інформацію, показуємо цифри, умови, пояснюємо… Коли ми готуємо наші відео, хочеш чи не хочеш, але ми повинні передивитися їх 200 разів, поки нарізаємо і монтуємо. Часом люди стають зоозахисниками і вегетеріанцями, щоб не брати участі в тому, що відбувається. Але, коли люди кажуть, я не дивлюся і роблять вигляд, що цього не існує, то це щонайменше дивує. Інколи, дійсно, на мене навалюються емоції, плачу, а потім беру себе до купи і повертаюся до роботи. Неможливо постійно бути у депресії. Є люди, які працюють в хворими на рак дітьми… Але, насправді, – це робота мрії, коли вся команда розділяє твої погляди. 

Часто люди можуть вважати, що зоозахисники перекладають відповідальність на них. Мовляв, назвався зоозахисником, то захищай, а постійно закликаєте всіх бути відповідальними. Як ти до цього ставишся? І яка твоя думка щодо розподілу обов’язків у суспільстві?

Треба реагувати на будь-яке порушення. Це може і повинен робити кожен. 

Що ти говориш сама собі, щоб надихатися на роботу?

У мене немає якоїсь конкретної фрази, але у мене є мрія. Я хочу померти (десь не скоро) у світі, в якому немає страждань тварин. Тоді я відчуватиму, що моє життя прожилося недарма. 

Я знову згадаю твою стару фразу про те, що колись були й раби, але людство це змінило. Чи в часовому просторі ви розглядаєте скільки треба років, щоб людство усвідомило і припинило знущання над тваринами?

Ми бачимо цифри – скільки людей відмовляються від продуктів тваринного походження, скільки людей відмовляються від хутра в Європі. У нас ця цифра менша, але постійно зростає. Декілька років тому в Україні не було жодного виробника рослинного м’яса. Зараз у нас більше 10 виробників. По хороших прогнозах все має працювати, як сніжний ком.