Ольга Ренн – ракторка “Видавництва Старого Лева” та викладачка кафедри медіакомунікацій Української академії друкарства.

Скільки книжок читає редактор у день?

Читаємо багато, але у роботі в мене приблизно 5-6 книжок і на фоні є ціла низка книжок. Я працюю і як літредакторка, і як менеджерка проєктів, тому книжок багато. Окрім всього, сама дивуюся, але встигаю читати не лише для себе, але й дитині.

Для себе – це і робота, і для задоволення?

Ні. На роботі я читаю тільки видання “Видавництва Старого Лева”, а для себе і для задоволення можуть бути й інші книжки. Та, від роботи я отримую величезне задоволення. І можу сказати, що книжки люблю найбільше з усіх речових предметів.

Як виглядає робота редактора? Хто ще працює над книжками?

Я нетиповий редактор, бо трохи розсуваю межі своєї професії. У “Видавництві Старого Лева” веду проєкти, – я комунікатор, тобто, роблю так, щоб з оригіналу, з документу у Word, вийшла книжка. Я займаюся і підбиранням ілюстраторів, і вибором перекладача, і слідкую за всім процесом. Але, не позбавляю себе задоволення працювати як літредактор. Тобто, працюю зі смислами твору, виправляю стилістику, мовні помилки. Окрім того, я ще працюю як укладачка антологій, як перекладачка. Мені цікаво багато чого, що можна робити з текстами. Без коректорів, в принципі, робота над книгою неможлива. Це одні з найважливіших людей у нашій професії. Якщо в книжці трапляється багато одруків, у читача може скластися враження, що її ніхто не редагував. Це не так – редактор працює зі стилістикою, а  коректор з одруками і технічними помилками.

Чому в українських перекладах все ж трапляється багато помилок?

На жаль, бувають моменти, коли видавці занадто сильно поспішають і пропускають якісь процеси, або виконують їх занадто швидко. В ідеалі рукопис, окрім редактора, який має прочитати його двічі чи тричі, сам автор має читати неодноразово і дві-три коректури треба зробити. Ще є класна практика, яку ми застосовуємо у видавництві – долучення контрольних читачів – волонтерів, які роблять фінальне читання.

Як візуально виглядає твоя робота?

Роздруковуємо авторський текст ми вже досить мало. У каратинних умовах це зовсім незручно. А можливості працювати в PDF значно полегшують працю. У нас все на комп’ютері, в мейлах і чатах, як у всіх. Вже редактора асоціювати з великими стосами паперу неможливо. Ми працюємо з текстовими документами і програмами верстки.

Якщо чесно, в мене досі редактор асоціюється саме з купою паперів.

Тому що, нас так колись вчили, що найкраще людське око сприймає текст на папері. Цей постулат не варто відкидати. І якщо вам дійсно треба подивитися на свій текст зі сторони, його варто роздрукувати.

Чи трапляється в тебе вигорання, коли ти читаєш не для себе, а по роботі?

Це дуже важливо і я пережила дуже серйозне вигорання. Відродитися допомогло те, що я насправді дуже люблю свою роботу, відчуваю, що це моє покликання і я на своєму місці. Коли робота цікава, вона затягує. Наприклад, почала редагувати роман Террі Пратчетт “Рухомі картинки” у перекладі Віктора Морозова, і ставила собі таймер, щоб зупинилася. Розумію, що у восьмигодинний робочий день потрібно вкладати роботу. Тоді я зберігаю баланс життя і роботи.

На кожну книжку, яку ти мусиш читати по роботі чи для себе ти ставиш таймер?

Ні, мій робочий день починається о 10 годині. І завершується як коли. О 19 найчастіше. 5-6 книжок я веду як літературний менеджер і одну редагую детально. Пірнаю у цей текст і повністю переживаю десь місяць.

Як ти ставишся до дискусій щодо мови книжок? Дехто вважає, що недопустимо вживати лайку чи суржик, а хтось наполягає на живості мови.

Якщо є слова, для яких існують вікові цензи, на книжках ми вказуємо 14+, 16+ і навіть 18+. Мова – жива і має розвиватися за своїм сценарієм. Життя і мова – це один процес, дистилювати їх неможливо. Я не люблю вихолощеність. Молодші редактори, коректори хочуть редагувати все за словником, підчищати усе. В мові персонажа має бути живість, смачність. Але усе залежить від того, який це твір і автор. Тому я люблю свою роботу – за різноманітність.

Чи є типові помилки?

У кожного автора є свої моменти. Наприклад, я завжди правлю “він вірно вчинив”. Вірно можна кохати, а вчинити можна правильно. Але, коли довго працюєш з одним автором, вже знаєш його типові помилки, і тоді працювати легше. На Фейсбуці за хештегом #песек можна знайти різні смішні спотворення мови. Правити доводиться не мало.

Чи є слова або помилки, які тебе дуже дратують?

Я дуже спокійно ставлюся до помилок і в звичайному житті, і в професійному. Навіть у спілкуванні я, звичайно, почую і десь зафіксую, але ніколи собі не дозволю виправити людину. Я дуже люблю кожного свого автора, дуже автороцентрична, адже без авторів не було б видавничої справи. Але ми трохи допомагаємо тексту зазвучати гарніше.

Чи загалом тебе щось дратує в редакторській роботі?

Звичайно, є моменти “бісить в професії”. Я дуже не люблю, коли мені не відписують. А варто сказати, що автори творчі, можуть забути відписати, провалити дедлайн. Дуже бісять провалені дедлайни. А ще в мене таке буває – якщо мене дістати, я, як дятел, пишу щодня, наполегливо. Комунікаційні моменти можуть бути проблематичні. Неприємно і таке буває, коли автору не підходить редактор, якого я підібрала. Це доводиться вирішувати.

Наскільки часто редакторові доводиться воювати за текст з автором?

Автори професійні і з досвідом розуміють, що без редактора вони нікуди. Вони хочуть крутого редактора, люблять цю роботу. І, звичайно, у кожного автора є право не прийняти правку, відстояти точку зору. Нещодавно мала досвід роботи з молодим автором і його першою нехудожньою книжкою. Він дуже болісно ставився до виправлень, оскаржував їх. Але там доводилося принципово виправляти. Довелося говорити: “Ви ж захотіли книжку під брендом “Видавництва Старого Лева”, тому, варто йти на співпрацю”. І це подіяло.

Коли повинна вмикатися принциповість редактора?

Коли текст не звучить добре. Ми думаємо про читача і йому має читатися легше і зручніше.

Часом редактор переписує текст. Чи тобі доводилося таке робити?

Я не беруся переписувати. Якщо текст зовсім не підходить, неправильний, тоді відбувається або відхилення рукопису, або повернення авторові на доопрацювання. Але коли я починала з журналістики, мене теж переписували, та я до цього спокійно ставилася. У мене, певно, був стереотип, що редактор журналу, газети має таке робити. А може я була просто недосвідченою.

Наскільки важливо, щоб в книжці було чути автора?

Дуже важливо. Для менее голос автора і його задум – це первинне. Редактор – це помічник автора, він не може переписувати і наполягати на своїх думках. В іншому разі, нехай редактор стає сам автором і пише.

Скільки разів редактор може повертати авторові текст з правками?

Якщо правок і повернень дуже багато, то, напевно, з твором щось не те. Я взагалі в житті і в роботі даю два шанси всім.

Що робити, щоб не замилювалося око?

Не працювати днями і ночами. Ночами потрібно спати і відпочивати. Око буде замилюватися у будь-якому разі. Саме тому, видавнича справа – колективна. Один і той самий рукопис на різних етапах процесу читають різні люди і це допомагає зберегти якість.

З книжками на яку тематику ти зазвичай працюєш?

Мій відділ у редакції “Видавництва Старого Лева” називається редакцією спецпроєктів і в нас достатньо різноманітні книжки. Однією з тих книжок, якими я пишаюся, є фотокнига проєкту Ukraїner “Країна зсередини”. Було випущено українську та англійську версії. Я була відповідальним редактором. Також я займаюся кулінарними книжками Джеймі Олівера, вони великі об’ємні, є кураторкою серії Ернеста Хемінгуея і серії “Дискосвіт” Террі Пратчетта. Ще моїми рученьками робиться серія детективів Богдана Коломійчука та інші проєкти. Іноді прошу для себе дитячі книжки – для душі, для радості.

Який жанр ти любиш найбільше?

У мене була професійна мрія – попрацювати з дитячою книжкою. І я була літредактором, перекладала їх. Колись мені подобалися книжки, де великі ілюстрації і їх багато. Я спробувала, виявилося, – це важко. Тому, для себе виявила, що найкраще мені вдається редагування перекладів з англійської. А для душі ми дуже багато читаємо з моєю донькою. Вона найбільше любить про тварин, а я – магічний реалізм і детективи. З останнього, що мені сподобалося для душі – це “Спитайте Мієчку” Євгенії Кузнєцової.

Нас вчили, що редактор повинен знати все. Скільки іноземних мов ти знаєш, якщо любиш працювати з перекладами?

Я знаю англійську мову та російську, але з нею у роботі майже не стикаюся. Я би посперечалася щодо того, що редактор повинен знати все. Більше треба знати як саме пошукати інформацію і на що звернути увагу в тексті, що перевірити. У мене був смішний випадок на парі, коли я у студентів запитала, як ми перевіримо цю інформацію, а вони чомусь не знали, що мені відповісти. Я кажу: “Можливо погуглимо?”, вони розсміялися, що все настільки просто. Одна з наших найкращих редакторок – Галина Листвак,- взялася за норвезьку мову. По-перше, вона їй подобається, по-друге, вона працює з перекладами з норвезької мови. Але працюючи з перекладами, основна відповідальність за них, все ж, на перекладачах.

Чи буває так, що книжка, з якою ти працюєш, зовсім тобі не цікава?

Звичайно, таке буває і бувало. Зараз я іноді можу обирати з чим працювати, але, все ж, у нас є редколегія, яка обирає книжки до видавничого плану. Тоді не все мені подобається на 100% і робота відбувається правильніше.

А дедлайни?

Дедлайни прораховую з урахуванням повільності роботи. Іноді наші автори чи перекладачі дуже затримують роботу. Може бути навіть на 3-4 місяці.

Чи це карається?

Це карається занудним відчитуванням редактором в чатіку.

Скільки триває робота над однією книжкою у середньому?

Я закладаю на книжку від моменту рукопису – місяці чотири.

Чи є якісь програми, в яких ти, як редакторка, можеш перевірити книжку на плагіат?

Такі є в інтернеті агрегатори, що перевіряють на плагіат. Але я такого не робила ще на практиці. Ідеї авторським правом не охороняються, Тобто вкрасти ідею не можна.

Часто в соцмережах кажуть, що байдуже на помилки. Чи це переноситься на книжки деякими авторами?

Сама природа творчості передбачає наявність одруків і помилок. Особливо, якщо цей текст великий – однозначно, ми виправлятимемо одруки. Навіть через Word переганяємо текст на перевірку помилок. Хоча – це міф, що комп’ютер може замінити людину у редагуванні. Завжди потрібна індивідуальна енергетика фахівця.

Тобто, робота редактора ніколи не зникне?

З мого досвіду – професія редактора має існувати доти, доки існуватимуть автори. Моя мама за професією диригентка, і вона дуже любить міф, що скоро редактори стануть непотрібними, бо все замінить комп’ютер. А я нещодавно побачила відео, де робот диригує оркестром і одразу надіслала мамі. Це ми так, по-доброму підколюємо одна одну.

Чи в Україні збільшується кількість авторів, письменників?

Завдяки такому явищу, як self publishing люди стали відкритими до такого досвіду, як написання книжок. Мені здається, що це позитивно. До того ж, з’являється багато літературних агенцій, готових брати під своє крило нових авторів. Це ознака того, що наш книжковий ринок, книжковий бізнес розвивається і рухається у правильно напрямку.

Наскільки якісні є твори молодих письменників?

Якби мене посадили на таку діяльність, як щоденна оцінка творів, напевно, збожеволіла б. З досвіду, здається, що там 1% придатного до публікації. Але, треба перебирати це все, щоб знайти діамант.

Чи є у тебе мрія, пов’язана з роботою?

У мене було кілька мрій. Точно мріяла колись поредагувати переклад Віктора Морозова. І я цю мрію неодноразово виконала. Також мріяла попрацювати з творчою майстернею “Аґрафка” – Андрієм Лесівим і Романою Романишин – вони оформили серію “Дискосвіт”, яку я курую. Досить дивною мрією було відредагувати підлітковий роман. Я випросила в нашої редакторки дитячих видань таку роботу. Але зрозуміла, що це дуже складно, бо відчувала відповідальність перед молодими людьми. Наприклад, твір писався досить давно, і вони зависали в авторки на Фейсбуці, а мені здалося це не дуже правдоподібним, і ми ввели ТікТок.