“У правах написано “водії категорії Д, автобус. “Маршрутчик” – це простонароддя, навіть трохи зневажливо звучить”, – говорить колишній водій маршрутки Вадим Павловський. У розмові із Дар’єю Бурою він розповів про усі тонкощі цієї роботи.

— Давай почнемо з того питання, яке хвилює багатьох і завжди – як водієві маршрутки вдається бути Юлієм Цезарем – встигати рахувати решту, говорити телефоном і слідкувати за дорогою?

— Багато хто з водіїв дає телефоном інформацію “задньому автобусу” про корки, аварії, затримки в русі. Звичайно, є й такі серед нас, які люблять теревенити телефоном, але це насамперед і відволікає, бо для нас перш за все – це безпека руху і безпека пасажирів. А щодо багатозадачності, то такі навички приходять з роками.

— Ким ти мріяв бути в дитинстві? І як воно пов’язалося з маршрутками?

— Транспорт викликав зацікавленням з дитинства. До школи я ходив пішки, а в місто – автобусом, тоді були дуже великі і гарні автобуси. Так прийшла любов до них. Якось втратив роботу, не міг знайти себе і вирішив здати на категорію, спробував себе у перевезеннях в різних містах. Так і вийшло.

— Чи кожен може стати водієм маршрутки?

— Та, кожен може цього навчитися, але чи це кожному потрібно, чи кожен це відчуває?

— А що повинен відчувати той, хто хоче бути водієм маршрутки?

— Різні категорії автобусів є. Для водія маршрутки потрібна велика практика і не з легкового автомобіля пересісти на автобус, а потрібно вміти їздити вантажівкою. Щоб потім не слухати від пасажирів, що “ти нас, як дрова везеш”. Дуже важливо відчувати габарити машини, знати правила дорожнього руху та мати хороші знання математики. Як недобре порахуєш, – даси решту не на свою користь. Особливо, це важливо для водіїв приміських маршрутів, у яких є так звана “табличка Мєнделеєва”…

— Це в Києві?

— Так, у Львові я працював на міському маршруті, а в Києві їздив 35 км в один бік від кінцевої до кінцевої. Маршрут був з міста Боярка, через Вишневе і до Києва. Ціна складалася по-різному, у залежності від населеного пункту. Треба згадати, з якого пункту, скільки решти дати, проконтролювати. “Зайців” всіх не зловиш. Навіть якщо в автобуса одні двері, все одно будуть ті, хто захоче проїхати безкоштовно. Але з роками випрацьовується риса – встигати проконтролювати пасажирів і решту.

— Чи не страшно було вперше сідати за кермо з пасажирами?

“Страшно. Один рейс зробив, був червоний і весь піт з мене вийшов. А потім увійшло в звичку і нормальний темп”.

—Скільки часу триває робочий день водія маршрутки?

— По-різному. У місті життя починається о 6 ранку. Це вже потрібно стояти на першій зупинці і зібрати пасажирів. Але  робочий день починається з добирання (залежно хто, де живе) на роботу. Я прокидався о 4-5 ранку. Потрібно пройти огляд у лікаря, механіка, прогріти автобус, зробити дрібне прибирання в автобусі… Лікаря і механіка проходимо завжди і обов’язково. Водій не може не пройти огляд у лікаря, в інакшому випадку – це нелегальний вихід на роботу і за це будуть протоколи, стягнення, догана. Велику роль відіграє те, що водій не лінується і доглядає за автобусом. Бо часом трапляються механічні негаразди і ми знаємо ті історії, коли то двері несправні, то колесо. Таке може статися, якщо в процесі роботи щось стається з транспортом.

— Як виглядає сам робочий день?

— Водій їздить за певним маршрутом. Багатьох цікавить, звідки у водія є решта для першого пасажира – для цього потрібно відкласти з попереднього дня певну суму на решту, і так ця сума “залишається” в автобусі по колу щодня. Щодо маршрутів, то мені траплялися різні. В середньому три роки тому коло тривало 2,5 години. Але були такі маршрути, де між колами я мав годину часу на відпочинок, а були й такі, де лише дві хвилини.

— Коли їсти, коли відпочити?

Часом буває так, що пасажири довго чекають маршрутку на зупинці, бо просто хтось з водіїв з’їжджає з маршруту, наприклад, на обід. Відтак, зміщується інтервал – був 6 хвилин, став 12. Дехто з водіїв не обідає. Є графік і кожні дві години, умовно, має бути відправлення з кінцевої. До того ж, зараз великі корки, яких раніше не було. Запізнення на маршруті ми називаємо “тяга” і якщо мій передній затягнув, то він мені дзвонить і каже з яких причин. У кожного колективу на маршрутах є свої правила і умови, дуже велику роль відіграє дружність, бо коли починаються гонки між водіями, то доброго нічого не вийде.

—Якщо існує графік, для чого тоді водії часом влаштовують перегони?

— У цьому бізнесі, щоб заробити, треба набрати достатньо пасажирів, а ще краще, коли вони заходять і виходять. Перегони можуть влаштовувати між собою водії конкуруючих маршрутів, або якщо твій напарник попереду затягнув і хочеться його покарати… Це не призводить до добрих наслідків. Ці перегони зникнуть, коли зміниться форма оплати. Коли водій матиме фіксовану зарплату, тоді не треба буде “боротися за пасажирів”.

— Чи маєш улюблений типаж пасажирів?

“Найкращий пасажир у водіїв, які працюють на приміському маршруті. Люди, які їдуть з сіл, завжди привітніші, вітаються, пригощають яблучками, радіють водієві. А містяни більш в своїх проблемах і буденності”.

— Робочий день починається о 6:00, якщо зранку заходить пасажир, який чимось невдоволений і виплескує все на водія, як стримати себе і налаштуватися на цілий робочий день?

— Раніше перед тим, як брати на роботу, запитували про стресостійкість. Насравді, це дійсно стресова робота, бо багато ситуацій трапляється різних і на дорозі, і з пасажирами. Але, напевно, на таких негативних людей, які хочуть сваритися одразу, не варто звертати уваги. Та бувають ситуації, коли, наприклад, о 6 ранку на початковій зупинці чекає компанія п’яних. Проте, я завжди намагаюся без конфліктів.

— Чи має право водій автобуса не брати п’яного пасажира, або висадити його з транспорта?

— П’яний чи брудний пасажир у першу чергу заважатиме іншим пасажирам. Якщо чесно, я не знаю, чи може водій висаджувати, але сам ніколи таких не брав. Тактовно просив не заходити, чекати на інший транспорт.

— О котрій же закінчується робочий день водія маршрутки?

— Графік залежить від того, як колектив “прикатав пасажира”, – тобто, що люди знають: маршрутка буде о 22:00, 22:30 чи 23:00, вони чекають на неї. А коли маршрутки їздять не стабільно, тоді вже люди не чекатимуть. В основному робота до 22:00 – це точно. Але о 22:00 ти ще не вдома, а тільки висадив останнього пасажира і їдеш в автопарк. Знову треба пройти механіка, занести довідку до лікаря, здати “касу”, поприбирати автобус і заправити його. А вже потім добиратися додому. Близько, опівночі вдома.

— А коли ж спати, відпочивати?

— В основному працюють за графіком два – через два. Автопарк слідкує за режимом роботи. Наприклад, у Львові більше трьох днів поспіль не дозволяють працювати.

— Чи можеш порівняти умови праці в Рівному, Києві і Львові.

— На автобусі легкої роботи немає, у будь-якому місті. А цікавіше мені працювалося у Львові. Мені подобався маршрут і колектив. В Києві зовсім інакшою була специфіка роботи. Я мав годину відпочинку між колами, але там такі корки, що більше першої передачі не увімкнеш і смикаєшся постійно в тій тягнучці. У Києві в колективі було багато приїжджих, відповідно, вони працювали по змінах і  колектив не був дружнім. Але там у нас були чудові диспетчери, які тримали все в дисципліні. А у Львові дружніші люди в колективі. Окрім того, у Львові своя специфіка роботи – вузенькі вулиці, смуга для громадського транспорту, треба знати, як розминутися з трамваєм… Найбільше хвилювання у Львові було, коли перекривали вулицю, і треба було об’їжджати. Ну, і у Львові привітніші пасажири. Хоча останні роки в Києві теж почали вітатися і дякувати.

— Що ображає водія маршрутки?

“Найбільше ображає, коли залишають сміття або роблять шкоду в салоні автобуса. В основному водії самостійно доглядають за автобусами, тому це найгірше для мене”.

— Як ти ставишся до того, коли узагальнюють водіїв маршруток, ніби ви всі погані, бо пільговиків не берете чи сваритеся, чи ще щось?

— І серед нас є різні. Є такі, яких дійсно треба карати за неналежне ставлення до пасажирів, а бувають дуже хороші. Я би всіх під одного не рівняв.  

—Чи трапляються смішні історії за рейс?

—Про “шофер, відкрийте зад, я ковьор винесу”? Їхав колись малий з мамою, мама говорила телефоном, а він прилип до вікна двома руками і обличчям: “Мам, дивися, самальот, мам, дивися, самальот”. А потім каже: “Самальот, самальот, скинь таблєтку мені в рот”. Тоді дуже смішно було. Це такий сплеск позитивних емоцій.

— Що не можна говорити водієві маршрутки?

— “Чого стоїмо?”, “Кого ждем?” Водії знають графіки і слідкують за рухом інших автобусів на дорогах. Не можна заходити п’яним. Якщо в автобусі починаються сварки чи розбірки, я можу зупинитися, повернути кошти і нехай на вулиці розбираються. Я би не зміг їхати, якби в мене в середині салона почалася бійка. А словесні перепалки мене не дуже цікавлять. 

— У нас часто невдоволені станом маршруток і взагалі умовами перевезення. Кажуть, мовляв, у Європі немає такого виду транспорту. На твою думку, чи довговічні маршрутки в Україні?

— Не вважаю “Богдани”, “Еталони” поганими автобусами, але хорошими вони були у 2006-2010 роках. Автобуси більшого класу їх витіснять згодом. Мені подобається тенденція Львова з гарними автобусами і тролейбусами. Може років 5-8 і маршрутки обслуговуватимуть приміські маршрути, куди недоцільно посилати великі автобуси. Насправді, і в Європі є невеличкі автобуси, але їх там ніхто не називає маршрутками. Вони розраховані під пасажиропотік і під спроможність вулиць пропускати такий вид транспорту.

Розмовляла Дар’я Бура.