Щотижня радіоведуча Дар’я Бура спілкується з людьми, у яких, зазвичай не беруть інтерв’ю. Але ми уже не уявляємо наше звичне життя без їхньої щоденної праці. Гість проєкту «Люди» на Радіо Перше сьогодні – Юлія Захарчук, аварійний комісар
– Хто такий аварійний комісар?
– Люди часто кажуть «єврокомісар», але це неправильно. Ми кажемо, що «єврокомісар» живе в Британії, а ми – «аварійні комісари». Аварійний комісар допомагає людям, які потрапили в ДТП, скеровує, підказує, що робити, куди йти, до кого зверататися? Найкраще, коли аварійний комісар перебуває на телефонному зв’язку з людиною одразу коли трапляється ДТП.
– Тобто, підказує, як спілкуватися з іншою стороною конфлікту, з поліцейськими?
– Так. Наприклад, є ситуації, коли ДТП незначне, але люди перекривають рух – стоять, наприклад, на трамвайних коліях, або на перехрестях, і є ризик, що утвориться корок. Тому, щоб скласти європротокол, ще дорогою аварійний комісар консультує, як правильно сфотографувати положення машини, як заповнити євроквиток. Звичайно, бувають ДТП, коли люди самостійно не можуть її оформити. Коли є потерпілі, травмовані, п’яний з іншого боку, або конфліктна ситуація. Тоді краще не з’їжджати з місця ДТП, бо це є порушення Правил дорожнього руху. А коли всі тверезі, участиників ДТП не більше ніж двоє, немає травмованих, якщо збиток потерпілої особи не перевищує 50 тисяч гривень, вони починають оформляти ДТП на зв’язку з аварійним комісаром і звільняють шлях.
– Як ти потрапила на цю роботу?
– Все почалося зі автострахування, яким я займалася. А потім якось керівник компанії запропонував мені займатися врегулюванням ДТП. Згодом у нас створили відділ врегулювання ДТП, і я поступово з автострахування перейшла до нового відділу. У 2006 році ще не було поняття «європротокол», «цивілка» ще була добровільною. На ДТП завжди виїжджала поліція, але ми так само консультували своїх клієнтів, допомагали отримати документи про оформлення страхівки… Тоді посада не називалася аварійний комісар, цей термін з’явився, коли увійшло у вжиток поняття «європротокол», а до того просто називалися «врегулювальники», або між собою у різних відділах ми жартома називаємо «збитошники» – бо відділ збитків.
– Можеш описати як виглядає твій ненудний робочий день?
– В мене не буває нудних робочих днів (сміється). Є робота офісна, коли ми рахуємо суму збитків для людей чи для страхових компаній по договору співпраці. Робочий день може починатися з офісу, якщо авто на ходу, то люди приїжджають до нас і ми на місці допомагаємо з оформленням необхідних документів, фотографуємо машину, детально описуємо всі пошкодження. Або робочий день може починатися з СТО, якщо машина не на ходу і її розбирають. Так само, бувають і виклики на місце ДТП – або людина нас викликає, або страхова компанія, з якою у нас є договір.
– ДТП у нас в країні стаються щодня, а Львів видається перенасиченим машинами, чи це вплинуло на твою роботу?
– Насправді, кількість машин збільшилася не лише у Львові, а й загалом в Україні. Люди можуть собі дозволити купити вживаний автомобіль з Америки чи з Європи. Коли з 1 червня 2021 року у Львові ввели в дію майже 100 відеокамер, які фіксують всі порушення, ми думали, що ДТП стане менше. Але так не сталося. Камери мали застерігати людей від перевищення швидкості, від сідання у нетверезому стані за кермо… але, на жаль, це не працює.
– На твою думку, що допомогло б змінити культуру водіння у Львові, в Україні?
– Система покарань в нас дуже слабка. Ми всі знаємо, що штрафи за останні півроку значно збільшилися, але нещодавно був випадок, коли в клієнта в’їхав п’яний водій. Приїхала поліція і попередила його, що в нього заберуть права. А водій відповів: «Мені байдуже, в мене їх ще в березні забрали за водіння у нетверезому стані». В базі поліцейський виявив, що це вже третє водіння у нетверезому стані в цього водія. Часто суд гуманно ставиться до визначення штрафу (наприклад, якщо у винуватця ДТП є люди на утриманні). Але чому б не призначати виправні роботи? Нехай відновлює збиті дорожні знаки, допомагає двірникам після бурі… Думаю, якщо якийсь мажор позбирав би поламані бурею гілки, а його друзі кепкували б з нього, він би задумався наступного разу. У нас же в країні люди втікають від відповідальності завдяки статусу і грошам, вони можуть збити людей на зупинці громадського транспорту і не сидіти. Ця система вибірковості правосуддя призводить до відчуття безкарності. До того ж, більшість ДТП стається саме за вини досвідчених водіїв. Я часто при оформленні чую: «Та я 20 років за кермом». У них втрачається відчуття безпеки, людина вважає себе професіоналом, але закони фізики діють. Мокра дорога в п’ять разів подовжує гальмівний шлях. Сніг, дощ, бруківці достатньо роси, щоб ускладнити рух. Часто говорять: «Я думав, що проскочу». Але перехрестя не проскакують, а перетинають. Найсумніше, коли «проскочити» хочуть перед фурою, де водій, при всьому бажанні не встигне зупинитися, і не зможе маневрувати машиною.
– А чи трапляються смішні чи небуденні ситуації?
– Був випадок, коли хлопець перевозив курей і забув поставити на ручник, і поки сходив за сигаретами, машина зрушила з місця. Добре, що зупинилася вона у великому цементному паркані. Але пошкодилися двері причепа, і кури повилітали. Він намагався тих курей половити. Всіх так і не вдалося. Коли розповідав цю історію, сміявся і сам, і ми. Я запитала, чи він вирішив кинути палити. А він відповів, що лише на два дні.
– Що у твоїй роботі є найскладнішим і найлегшим?
– Найскладніше – допомагати збирати документи і складати заяву людині, коли в неї загинув хтось в сім’ї. А найлегше – фотографувати машину. Якщо чесно, я не визначала такі градації у роботі.
– За що ти найбільше любиш свою роботу?
– Я люблю автомобілі і дізнаватися щось нове про них. Люблю колупатися і розбиратися в гібридах машин.
– Якби ти не була аварійним комісаром, ким би ти була?
– Я би була конструктором космічних кораблів. Мріяла з дитинства, але щось не вийшло.
– Назви п’ять найважливіших правил дорожнього руху
– Не пити, сідаючи за кермо. Завжди прищіпати ремінь безпеки – і не за спиною, як багато хто робить, щоб машина не пищала, а защіпати правильно. Не перевищувати швидкість, адже, після позначки 100 км машина стає фактично некерованою. Дотримуватися дистанції. Перехрестя перетинається, а не проскакується.
– Але ти можеш бути дуже чемним водієм, дотримуватся усіх правил, та на тебе вискочить інший…
– Є таке правило, про яке говорять всі вчителі автошкіл: «Запам’ятай правило три Д – дай дураку дорогу. Як би це не звучало. Але, якщо ти їдеш за правилами, уважна, ти встигнеш зреагувати. І коли бачиш дурня, який жене, пригальмуй і пропусти».
– Що ти можеш сказати про культуру водіння не лише у Львові, а й в інших містах України?
– Насправді, за моїми спостереженнями, за останні роки культура водіння в Україні підвищилася. Кілька років тому мені було страшніше їздити Львовом на велосипеді, ніж сьогодні. Часто чоловіки на джипах не зважають, що їде жінка чи підліток на велосипеді, вони підрізають, притискають до відбійників і поводяться по-хамськи. А, наприклад, в Ужгороді щойно ти ставиш ногу на пішохідний перехід і всі машини зупиняються. Мене це дивувало. У Львові я дивлюся в усі боки, навіть, коли вмикається зелене світло.
– Що потрібно робити в Україні, щоб життя стало краще?
– Роботи свою роботу добре, якісно і виважено. Щось дрібне, що може здаватися неважливим, є необхідним. Наприклад, будівельники доріг не цуплять матеріал, майстер, який робить вдома ремонт, кілька разів переміряє все, а потім зробить, продавець техніки в магазині порадить товар на бюджет кожного, двірник, який прибере відірвану буревієм бляху, комусь врятує життя.
Розмовляла Дар’я Бура
