Лілія КРИНИЦЬКА

Ведуча рубрики “Мовний патруль”

– Чому ти любиш радіо?

– Радіо – це голос. А ми звучимо так, як звучить наш голос. На радіо не сховаєшся за гарним макіяжем чи вдало підібраним одягом, не зникнеш серед рядків слів. Тут усе наголо, відверто і від себе. У дитинстві я любила уявляти дикторів та ведучих радіо, які вони насправді, в реальному житті: худі і високі чи середнього зросту і з короткими стрижками, у костюмах чи сукнях, які в них очі та прикраси. О, щасливе дитинство без інтернету! Тоді ми лише розвивали уяву, і ніяких тобі – «загугли»!

– Твоє хобі…?

– Я шалено люблю землю. І не менш шалено мріяла спуститися зі свого сьомого поверху у Львові на нехай невеличкий, але власний, клаптик землі. І в 2021 ми з донькою влаштували втечу в справжнісіньке село. «Клаптик» виявився величеньким – 0,25 га… Навесні 2022 я почала садити молодий сад і вже маю 28 фруктових дерев, ще 7 посаджу цієї весни. Ягідних кущів навіть годі порахувати, але в нас є і малина, і ожина, і смородина, і жимолость, йошта, аґрус – і все це різних сортів! Зібрала чудову колекцію суниць та полуниць – родять від травня до морозів. Того воєнного літа я уперше засіяла і город. І все, що можна виростити – маємо своє! А ще – залюблена у квіти і маю їх десятки видів. Але не знаю, чи це – хобі, думаю, це – життя.

– Чого ти найбільше боїшся?

– Втратити рідних. Я дуже тяжко переживаю втрату тата. Він і мама – мої опори. Але от уже півтора року я ніби стою на одній нозі, балансую, вчуся приймати стан речей, вдаю, що все нормально… Дурне слово… Коло найближчих – звузилося. І це мене найдужче лякає.

– Яка твоя улюблена страва?

– Однієї – не маю. Я люблю супи і салати – свіжі, щоб багато овочів і зелені, з оригінальними заправками і прянощами. І сири дуже люблю, але тільки не з пліснявою. Найдужче – м’які, які можна мастити на підрум’янений хліб, покропити оливковою олією, щедро викласти всякої зеленини зверху… Ох, аж запахло мені тими брускетами!

– Чи є в тебе домашні улюбленці?

– Таааак! Хоча насправді вони – члени нашої сім’ї, нашого дівчачого королівства! Маю величезну маламутку Хеппі – майже 60 кг безумовної любові і вічне бажання щось утнути, тому часто називаю її Халеппі.

А ще – три киці: Ванільку, Сару і Соню. Дві менші – сестри, але абсолютно різні за характерами і навіть розмірами.

І думаємо з донею узяти ще одну собачку – компаньйонку для Хеппі. Так само, як і цих чотирьох – або з притулку, або від зооволонтерів.

– Твоя улюблена книжка?

Їх дві: дитяча – «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка і «доросла» – «Тріумфальна арка» Еріха Марії Ремарка. Вони обидві – про відчайдухів, але таких різних, як і саме життя!

– Найулюбленіші цитати?

Мій улюблений «бітл» Джон Леннон казав: «Життя – це те, що з тобою відбувається, поки ти будуєш плани».

А фраза Марка Твена «Через 20 років ви будете більше розчаровані тими речами, які ви не робили, ніж тими, які ви зробили» – це мій девіз!

І головний дороговказ  усього життя – слова мого тата Тараса Криницького: «Бажання неможливого – дає максимум».