Він працював з Тото Кутуньо, “Скрябін” і з військовими. І любить вгадувати настрої публіки. Звукорежисер Валерій Конарєв у програмі “Люди” розвів про закоханість у звук та чому звукорежисери – майже боги.

Розкажіть, що це за робота – звукорежисер?

Це дуже відповідальна робота. Потрібно слідкувати за рівнем звуку. У шкільні роки я був діджеєм. У той час не було емсі, серед обов’язків діджея було і щось говорити. Я перед собою бачив публіку, заводив її, ставив певні треки. А вперше, коли потрапив на радіо у 1992 році, познайомився з працівниками, то усвідомив, що переді мною немає цієї публіки, а водночас мене чують тисячі, бо все йде в ефір. Треба було думати, якісно подавати той чи інший матеріал, підбирати музику. Зараз це трохи простіше, бо є плейлист, а раніше на бобинах, касетах потрібно було самому все підбирати, відповідно до напрямку програми, по темі. І своєчасно його вмикати. Наприклад, у діджействі є три хіта, і сьогодні, відчуваючи публіку, ти поставив перший трек, потім третій, а потім другий. Але наступного разу все робиш навпаки, бо відчуваєш публіку. А тут, сидиш в студії, людей не бачиш, але мусиш робити свою справу.

По чому ви відчували публіку?

Треба бачити як люди налаштовані на свій відпочинок. Треба бути трохи психологом.

Що (чи хто) на вас вплинуло, коли ви вирішили пов’язати своє життя зі звуком, з музикою?

Це сталося ще в дитинстві. Я сам з міста Краматорськ, там закінчив музичну школу по класу баяну та фортепіано. Одночасно займався танцями: три роки бальними і сім років народними. На якомусь корпоративі ми з партнеркою танцювали бальні танці, і якраз була дискотека. Мене зацікавило, як відтворюється музика, світло, мікшерні пульти… Мені було 13 років. Відтоді і пішло.

Що вам більше подобається: бачити публіку, як діджею, чи намагатися відчувати, як на радіо?

Все ж бачити. До радіо і телебачення я більше працював на живих майданчиках. І це зовсім інші відчуття, там зовсім інший підхід.

Якими якостями має володіти звукорежисер?

Повинен мати внутрішнє чуття. Повинен бути технічно підкованим, розуміти, що робить і як робить. Скільки разів трапляється, що ми по телевізору бачимо: йде якийсь фільм чи чиясь промова, а на задньому плані має звучати легенька фонова музика, та іноді вона аж «зашкалює» – так, що й не чути слів промови.

Помічаєте таке?

Звичайно. Мене аж сіпає від такого.

У чому різниця між звукорежисером і звукооператором?

Звукорежисер будує звук, а звукооператор може просто випускати фонограму. Коли у 1990 році я поступив у Львівське військово-політичне училище (зараз це Академія Сухопутних військ), мене з перших днів забрали у команду КВК “Ескадрон гусар зі Львова” – це команда, яка вийшла у вищу лігу КВК Маслякова. Тоді з кожною командою приїжджала жива музична група. Це зараз просто випускається фонограма. Ось, з живою групою потрібно було попрацювати – звести звук, щоб все було гармонійно, вокальні дані, бо все наживо відтворювалося. Цим займався звукорежисер. Звукорежисер повинен мати більше досвіду.

Що потрібно вміти, де навчатися, щоб стати звукорежисером?

Потрібно мати слух, щоб відчувати баланс між інструментами. Технічні навички мати, знати техніку з якою працюєш. До того ж – різноманітність мікрофонів. Є розмовні мікрофони, є такі, якими озвучують гітари, баяни, саксофони… В Україні навчитися бути звукорежисером трохи проблематично, бо в університеті Поплавського чи в Карпенка-Карого вчать недостатньо. Там немає технічної бази, все розказано на пальцях. Більше самородків навчаються на конференціях, навчальних тренінгах, де отримують сертифікати. Там вони вчаться роботі з мікшерними пультами, з мікрофонами, обробці звуку, різноманітним програмам. Ці сертифікати міжнародного рівня.

Як виглядає ваш робочий день на радіо, телебаченні?

Він буває від 7 ранку до вечора, буває після обіду до вечора… Це залежить від того, що робить телебачення і радіо. Є проєкти, яким віддаєшся повністю. Треба прийти на 5 ранку – приходиш; треба побути до останнього дзвіночка – робиш роботу. Треба вкладати свою енергетику, душу. Цим треба хворіти. Мене ж ніхто не вчив звуковій етиці. Я фанат роботи, захворів тим з дитинства і хворію далі.

Пам’ятаєте свій найстресовіший день?

Напевно тоді, коли на радіо з мікрофоном вперше спробував, коли публіки не бачив, але треба було щось говорити і подавати інформацію. І перший раз на дискотеці. Був мовчазний діджей, а потім став «говорящім».

За всю вашу робочу практику, який досвід був найцікавішим?

Коли на мені було багато відповідальності – розірвись, але зроби. Був колись концерт, коли мене під танки кинули: я був і стейчмен, і звукорежисер, і технік…

Стейчмен – це хто?

Той, що на сцені мікрофони подає, гітари підключає. Я літав «сцена-пульт», «сцена-пульт», все налаштовував. Це був капець.

Що важливіше – особисті якості чи техніка, на якій працюєш?

Я працював колись з дуже відомою групою “Самоцвети” і в солістки запитую: “Вам комфортно?”, а вона каже: “Валеро, не переживай, ми ще й не на такому дереві грали”. З техніки можна зробити цукерку. Щоб у тебе не було, мусиш зробити так, щоб всім було комфортно.

З якими відомими гуртами ви ще працювали?

Зі “Скрябін”, “Скай”. Новорічну ніч пам’ятаю, де була ціла купа гуртів. Я забув, коли Новий рік зустрічав вдома. На всі свята, усі відпочивають, а ми працюємо.

Тобто, вам потрібно знаходити підхід до виконавців?

У всіх є технічний райдер. І все залежить від приміщення – на стадіон одна техніка, у кафе – інша.

На якому рівні ви можете оцінити вміння колег в Україні?

Майстерність наших звукорежисерів залежить від бажання. Якщо цим хочеш займатися – мусиш вчити техніку, на якій працюватимеш. На сьогодні це все значно рушило вперед. Потрібно вчити нові технології і вміти користуватися новою технікою.

Може маєте  кумира у цій справі?

У мене є багато знайомих звукорежисерів. Ми з ними спілкуємося, підказуємо один одному. Спілкування призводить до саморозвитку.

За що ви найбільше любите свою роботу?

За результат. Коли якісний звук, всі задоволені.

Чи бувають проблеми з комунікацією з зірками, наприклад?

У багатьох випадках гурт чи виконавець має свого звукорежисера, а я тільки підказую. Найголовніше, щоб «палки в колеса» ніхто не вставляв.

А якщо ставлять?

Головне – підказати, якщо їхній звукорежисер щось робить неправильно, та вислухати його думку.

Хто слухняніший – зірки чи журналісти?

Журналісти більше слухають поради. А найбільше проблем із нашими виконавцями-початківцями. Щойно він виходить на сцену – він вже “зірка”. А старша «гвардія» – люкс.

Які найчастіше трапляються складнощі в роботі?

Бувають моменти по радіозв’язку, по мікрофонах. Радіохвилі – це така річ, яка перешкоджає. Якщо дротовий мікрофон, від під’єднаний прямо в пульт – тут не виникає проблем. А буває, ніби все перевіряєш, зв’язок – супер, але «бах» – щось не так пішло по радіохвилях. У мене таке було в Академії Сухопутних військ, коли генерал Ткачук мав зустрічати міністра оборони. Це був випуск молодших офіцерів, приїхала купа народу: батьки, гості. Ми на репетиції повісили йому петличку, він ходив по плацу, все було добре. А на події звук скрипів і хрипів. Мене врятувало єдине: на фіналі виступала Наталія Бучинська, привезла свій модний мікрофон і в неї вийшло таке саме. Радіохвилі живуть своїм життям.

Як себе опанувати у такі моменти?

Потрібно мати міцну нервову систему, витримати, вислухати, якщо тобі щось говорять, і пояснити…

Чи є принципи і правила в роботі?

Перед початком роботи – перевірити всю техніку, налаштувати, фонограми перевірити, обслуговування мікрофонів. Про це навіть не треба говорити, це має бути щодня і регулярно.

Чи є забобони?

Ні, треба просто чітко все перевірити і бути в курсі, що в тебе має бути в ефірі, в програмі чи на концерті.

А що звукорежисера дратує найбільше?

Дратує, коли збоку хтось каже: “Ти неправильно робиш”, а сам нічого не розуміє в цій справі. Якщо я звукорежисер – я працюю сьогодні, ти працюватимеш завтра – робитимеш, як вважаєш за потрібне. Я відповідаю за свою роботу.

Як ви бачите розвиток професії в Україні?

Нам потрібно в навчальних закладах ввести курси від професіоналів, від самородків. Щоб студентам розказували про звук – фізику звук, філософію. Хто буде в тому зацікавлений, хлопці чи дівчата… До речі, дівчат я теж бачив у цій професії…

Тобто, теж? Це хіба «чоловіча» професія?

Я знаю на Першому національному була пані Люба, яка була звукорежисером. Професійна і ніде не вчилася. У 2006 році я їхав з Першим національним каналом, тоді не було ще різних талант-шоу, а була одноразова програма “Ти – зірка”. Один хлопчина попросив підказати щодо техніки. Я кажу: “На пальцях не вийде розповісти, це треба кожну ручку покрутити, розказати. А ви чим займаєтеся?” А він говорить: “Я на практиці, навчаюся в Поплавського на звукорежисера, на 4 курсі”. Тобто, аж 4 курс, а він не знає пульта.

Чи є мрія щодо роботи?

Гарно і якісно виконувати свою роботу.

Розмовляла Дар’я Бура.